Кава по-красногорівськи у Дніпрі. Як мешканка Донеччини здійснила свою давню мрію і відкрила кав'ярню
Олена Железняк народилася у Красногорівці Мар’їнського району. До початку війни на сході України, вона працювала головною технологинею — уповноваженою з якості, на вогнетривкому заводі. Рятуватися від бойових дій пані Олена, її син, чоловік та двоє котиків поїхали у Дніпро. Там жінка здійснила свою мрію, відкрила затишну кав’ярню «Голден Браун».
У закладі пані Олени люблять пити лате та їсти десерти місцеві волонтери та переселенці з Донеччини та Луганщини. Як це — спочатку працювати топменеджеркою на заводі, а потім різко змінити діяльність і керувати невеличкою кав’ярнею, вона розповіла Східному Варіанту.
Топменеджерка з проукраїнською позицією
За освітою Олена Железняк — інженер хімік-технолог. Дніпро для неї не чуже місто. Пані Олена закінчила Дніпропетровську металургійну академію. Спочатку на Красногорівському вогнетривкому заводі вона працювала майстром, а потім, сходинка за сходинкою, розбудовувала кар’єру і стала головною технологинею — уповноваженою з якості. Колеги Олену жартома називали Залізною Леді, бо вона дуже прискіпливо перевіряла роботу, щоб уникнути браку на виробництві.
Олена Железняк завжди дотримувалася проукраїнської позиції. Вона та її друзі голосували за незалежність України у 1991-му році та підтримали Помаранчеву революцію у 2004-му. Хоча, висловлювати свою політичну позицію у Красногорівці треба було дуже обережно.
«Усе місто — біло-блакитне, ані тобі помаранчевої стрічки, ані білборду з портретом Ющенка. На наш вогнетривкий завод приходила вказівки з Мар’їнської районної адміністрації організувати поїздки працівників у Київ, на Антимайдан. Людям на дорогу видавали гарячі термоски та сухі пайки», — згадує вона.
На псевдореферендум від сепаратистів вона не ходила. Добрі люди, на всяк випадок, навіть попередили її сина: «Ты там поговори со своей мамой. Пусть она свою точку зрения не высказывает открыто». Утім, пані Олена залишалася вірною своїм переконанням. Крим — це Україна. Земля півострова належить грекам, кримським татарам та українцям. А от росіяни — окупанти. Вони не мають до Криму жодного відношення.
Проголосувати на виборах президента у 2014-му році ні пані Олена, ні її чоловік не змогли. Подружжя дуже хотіло виконати свій громадянський обов’язок, але жодна дільниця в Красногорівці так і не відкрилася. На школах міста висіли оголошення: «Извините, избирательная комиссия не работает». На думку Олени, це — вказівка з райдержадміністрації. Адже у всіх школах кількома тижнями раніше відбувся сепаратистський псевдореферендум.
Що цікаво, люди ходили на фейковий плебісцит не тому, що любили росію, чи мріяли жити у «днр». У день псевдореферендуму пані Олена пішла в перукарню. До її майстрині завітали старенькі батьки. Ні, ці люди не мали до росії жодного відношення. Мама перукарки взагалі народилася у Німеччині. Утім літні батьки хотіли поставити у бюлетенях галочки, бо про це попросила місцева влада. А вони вчинити по-іншому не могли. Все своє довге життя вони були законослухняними громадянами. До речі, їхня донька на фейковий референдум не пішла. Перукарка сказала мамі: «Я в цьому участі не беру, і взагалі я не знаю, куди подівся мій паспорт».
Курс на Дніпро
У червні 2014-го росіяни утнули у Красногорівці провокацію. Окупанти влучили з артилерії у приватний будинок і в п’ятиповерхівку. Разом із оселями постраждав газопровід. У місті зникло світло, вода та газ. Відремонтувати інфраструктуру не вийшло. Газопровід знаходився біля траси Мар’їнка — Красногорівка, а за нею — терикони, де на своїх позиціях сиділи бойовики. Варто було виїхати автівці з міськгазу, як по команді ремонтників сепаратисти відкривали вогонь. Майстри загинули, а газопровід так і не запрацював. Навіть, коли 1 серпня 2014-го року Красногорівку звільнили ЗСУ. Світло людям зробили, а от воду давали технічну. Питну привозили до мерії Красногорівки, але з газом так і не зрослося. Взимку місцеві мешканці ставили буржуйки та готували їсти на електричних плитках.
«Ми вирішили евакуюватися, коли перебили газопровід. Їхали на машині мого чоловіка, сіли з порожніми руками. Я така наївна, думала, що все вгамується і буде, як раніше. Правда, наші шляхи з чоловіком на деякий час розійшлися. Він поїхав одразу в Дніпро, а я ще деякий час жила у Володимирівці, Волноваського району, чекала. А вже десь в грудні 2014-го я приїхала у Дніпро», — ділиться пані Олена.
Зараз Красногорівка майже в оточенні. У місто весь час прилітає, інколи росіяни б’ють фосфорними боєприпасами. Саме ними окупанти вцілили у ресторацію «Вогник», яка знаходилася неподалік вогнетривкого заводу, де працювала пані Олена. Вороже потрапляння — і ресторанчик згорів дотла. А між її та сусіднім будинком впав російський снаряд. У її під’їзді вигорів весь стояк трикімнатних квартир, і зі всієї багатоповерхівки повилітали вікна. Жити у Красногорівці зараз небезпечно. Коли почалася повномасштабна війна, мешканців вивозили волонтери з організації «Білий янгол». У місті ще залишилося трохи людей, але здебільшого вони живуть у приватному секторі.
Кав’ярня «Голден Браун»
Ще коли Олена мешкала у Красногорівці, вона мала мрію. Хотіла відкрити затишну, невеличку кав’ярню. Красногорівка — зелена та чиста околиця Донецька. Тут завжди свіже повітря, бо поруч немає шахт, а також — жодного симпатичного кафетерію. Місця, куди кожен зможе прийти після важкого робочого дня, замовити собі каву та з’їсти тістечко.
«Чоловік мене не підтримав. Сказав, що у такому маленькому місті, де люди тяжко працюють, заклади для душі не потрібні. На його думку, на невеличку кафешечку не буде попиту», — згадує пані Олена.
Мрія про затишну кав’ярню стала реальністю у Дніпрі. У цьому місті Олена Железняк одразу зареєструвалася у Центрі зайнятості. Але тамтешні службовці не змогли їй запропонувати роботу, подібну до тієї, яку вона мала на вогнетривкому заводі. А тому їй порадили подати анкету на навчання з ведення підприємницької діяльності. Ця програма від ПРООН призначалася саме для мешканців Донеччини та Луганщини. Конкурсний відбір пройшли 25 осіб. Студенти навчалися та проживали в комплексі Good Zone, за підтримки Японії.
Після курсів, пані Олена збиралася писати заяву на грант. Вона розглядала для себе перукарню, або кав’ярню. Зрештою, її долю вирішив випадок. Увечері, в грудні 2015-го року вона зайшла попити каву у МАФ.
«Ну, ви знаєте, які МАФи. Зовні вони такі страшненькі. Я зайшла, а всередині там симпатично. А потім син випадково побачив на OLX, що цей бізнес продається. Ну, я взяла і купила», — згадує пані Олена.
Так з’явилася кав’ярня «Голден Браун». З англійської назва перекладається «золотисто-коричневий», як колір ароматної кави. Але бізнес у МАФі в Олени завжди викликав неспокій. Аренду на землю, де стояв цей кіоск, продовжували спочатку на рік, потім — на пів року, а потім — на три місяці. Так було, поки у 2019-му році Оленина кав’ярня не переїхала до багатоповерхового будинку. Зараз у «Голден Браун» вельми затишно. Висять картини та інтер’єр в теплих зелено-коричневих тонах.
«Чи було важко? Психологічно — так. У Красногорівці я працювала топменеджеркою, а в Дніпрі — сама на себе. Мені доводиться варити клієнтам каву, заварювати чай і розігрівати солоні пироги. Але я згадала фільм із Бредом Піттом та Анджеліною Джолі. За сюжетом, вони відпочивали на якомусь курорті. На першому поверсі їх готелю знаходилася кав’ярня, і вони кожного ранку ходили туди пити каву. Її власник сам приймав гостей, сам заварював каву і знав, які смаколики люблять його постійні відвідувачі. Він спілкувався з клієнтами, як з друзями. Після цього фільму я зрозуміла, що хочу бути, як той хазяїн кав’ярні. Я хочу дарувати гарний настрій і зустрічати гостей. Так мені стало легше подолати оцей психологічний бар’єр», — розповідає пані Олена.
Зараз у кав’ярні «Голден Браун» збираються волонтери з Дніпра, військові та активісти. Люди, які сюди заходять, нерідко допомагають вимушеним переселенцям з окупованих територій їжею, чи одягом.
А ще в Олени є одна невеличка мрія.
«Хочу подати заяву на грант і замінити кавомашину. Бо ту, яка зараз у закладі, я орендую. Мою власну, кілька років тому, викрали злодії. Вночі вони поламали замки та пробралися в приміщення. А тепер я хочу знову мати свою. Кажуть, нова мітла мете по-новому. Хто зна, може моя кава стане ще ароматнішою», — посміхається вона.
Куди приходити на каву?
Кав’ярня «Голден Браун» мешкає за адресою: місто Дніпро, Індустріальний район, вулиця Яскрава, 19.
Авторка: Ірина Мудренко
***