"Народні пісні Волноваського району — українські": як дослідниця фольклору спростовує російські фейки

“Як прийде Заграйярочка, то буде мир і злагода”

Ірина Крюченко родом із села Малинівка, що на Донеччині. Пані Ірина не планувала займатися фольклором, але стежки її життя переплелися із народним співом: 

“У моїх доньок народний голос, і вони почали займатися співом ще у 90-роках. Тоді я стала керівницею колективу в селі Златоустівка. Ми співали пісні, такі як “Несе Галя воду”, “Ой на горі два дубки” тощо. Я тоді ще нічого не знала про фольклор”. 

Проте тоді пані Ірина дізналася про курси від фольклористки Донеччини — Олени Тюрикової: 

“Коли я почула, як співає колектив Олени, то закохалася у фольклор! Я ще не знала, що це таке, але не могла зсунутися із місця і захоплено слухала! Тому попросилася на заняття до Олени. Вона погодилася, і я разом із доньками їздила до неї на заняття. Ми кожну неділю заради занять їхали 90 кілометрів із нашого села”.

Пані Ірина розповіла, що її зацікавило, звідки Олена Тюрикова знає стільки народних пісень, як вона їх знайшла. Тому вони разом поїхали в експедицію селами Донеччини:

“Олена взяла мене в експедицію, і не раз! Вона повністю навчила мене займатися цією справою! І я закохалася у фольклор! Прочитала багато профільної літератури та активно цікавилася традиціями рідного краю”, — пригадала вона.

З натхненням донеччанка почала відроджувати народну культуру Волноваського району. Наразі пані Ірина обстежила майже всі села рідного краю. 

“Я знаю культуру, традиції та пісні майже кожного села Волноваського району. І із впевненістю можу сказати, що мій рідний край український. У нас майже всі села заселені людьми із Харківщини, Полтавщини та Чернігівщини. Найбільше з центральної України, також є бойки та лемки, які проживають на наших землях. За всю свою практику я не знайшла ні однієї автентичної російської пісні. Всі пісні Волноваського району — українські”, — розповіла дослідниця фольклору. 

Пані Ірина зазначила, що фольклор в селах дуже різноманітний. Це пов’язано з тим, що переселенці та переселенки ще у 18-19 століттях приїздили із різних регіонів України.

“Між селами може бути 2 кілометри відстані, а традиції вже різні. Ніде не повторюється навіть говірка, в кожному селі свої пісні.  Наприклад, на  західній частині Україні схожі між селами звичаї, вбрання та пісні. А Донеччина настільки різнобарвна, що можна сказати, що сюди ввійшла вся Україна. Сама Донеччина — соборна, й має неймовірний колорит”, — наголосила пані Ірина. 

Вона додала, що перед експедиціями завжди готується та шукає інформацію про села, в які збирається вирушити. Тільки після певного дослідження вимальовується розуміння пісень. 

“Єдине, чим фольклорно східна частина України відрізняється від західної частини України — це своїм широким наспівом. Ми їздили з колективом в західні регіони України, й після нашого виступу всі казали «У вас такі широкі голоси, як степ! А у нас як гори! Наприклад, коломийки, коливаються у своїх звуках». Тобто, пісні сходу України більш просторі. Бабусі під час експедицій розповідали, що як виходили співати дівчата на вулиці, то з одного краю села було чути на інший. Народна артистка Ніна Матвієнко казала, що фольклорна пісня має бути лагідною та тихенько. Але із піснями Донеччини так не вийде, якщо пісня звучить, то вона звучить. Під час співу й мікрофон непотрібний. Це степ. Це Донеччина”, — розповіла фольклористка. 

Пані Ірина поділилася історією про виникнення назви Народного пошуково-дослідницького фольклористичного гурту “Заграйярочка”:

“На одній з експедицій я прийшла до бабусі й розпитувала її про пісні. Вона згадала про жайворонків та те, що потрібно виходити та кликати весну.  І каже «Прийде Заграйярочка, то буде мир і злагода». Виявилося, що Заграйярочка — це весна. Тобто, в цьому слові багато сенсів та понять: яр, ярова пшениця, весна. Мені дуже сподобалася ця назва, і саме так ми почали називати наш фольклорний гурт, який утворили у місті Волноваха”. 

“Розповіді мешканців сіл Донеччини про їхнє коріння, архівні фотографії та відеозаписи співу”

Пані Ірина підкреслила, що російська теза про “автентичні російські пісні Донеччини” — це фейк. І вона може це довести власними дослідженнями та записами. Більшість із них можна побачити в групі “«СТЕП» — лабораторія фольклору та етнографії Донеччини”. Фольклористка зазначила, що відкриває людям очі на правду за допомогою цієї групи. “Степ” існує тривалий час і переказує розповіді мешканців сіл Донеччини про їхнє коріння, архівні фотографії та відеозаписи співу.

Пані Ірина згадує, як натрапила на книжку Лурье Нотэ “Степь зовет”, де зустріла цілу низку фейків про Донеччину та історію регіону. Наприклад, страшна трагедія Голодомору у цій книжці описується як вигадане явище. Автор книги переконує, що люди голодали та помирали не через геноцид, а через те, що “не вступали в колгоспи”.

“Це фейк! Бабусі розповідали про Голодомор страшні речі! Мого діда розкуркулювали й відправили на 10 років у заслання. А мій двоюрідний дід роздав людям пшеницю, і через це його теж відправили на заслання. Під час експедицій бабусі розповідали, що комсомольці приходили й все розграбовували. Не залишали навіть ложки й тарілки. Українці й українки пухли від голоду та помирали. А тут написано, що Голодомору зовсім і не було. І ось такі книжки читають люди, вірять їм та використовують ці російські наративи у житті”, — поділилися вона. 

Пані Ірина наголосила, що після деокупації важливо буде розповідати правду та їздити один до одного, щоб люди відчували Україну єдиною.

***

Наразі пані Ірина разом із доньками Любов’ю та Людмилою продовжує розповідати про традиційну культуру Донеччини. Виступають як родинний фольклорний ансамбль “Голос Степу” у Німеччині (куди пані Ірина евакуювалася через повномасштабне вторгнення). Беруть участь у міжнародних проєктах, таких як фестиваль в Мюнхені “Октоберфест”. Також влаштовували спільні концерти в Кельні зі співачкою Мар'яною Садовською і неодноразово проводили майстер-класи зі співу старовинних пісень Донеччини з українськими біженцями.

Донька Людмила зібрала в місті Траунштайн фольклорний колектив з українських біженців, і наприкінці 2023 року, на Різдвяні свята, вони вперше представили для німецьких глядачів колядки та щедрівки з Донецької області. Таким чином вони ще раз доводять світу, що Донеччина — це Україна, а Україна — це Європа!

***