Кадровий дефіцит та проблеми фінансів: як працюють лікарні на прифронтовій Донеччині
Зовсім нещодавно вони боролися з COVID-19, а зараз працюють під мінами та ракетами. У найкритичніші моменти на фронті лінія бою знаходилася на відстані 5–10 кілометрів від цих лікарень. Попри це, вони й далі працювали та приймали хворих.
Східний Варіант дізнався, як під час повномасштабної війни працюють лікарні в Костянтинівці, Дружківці та Миколаївці.
«Найважче зараз — перебувати в постійному стресі та невпевненості, що буде завтра», — Олена Руденко, директорка Багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування Костянтинівської міської ради
Робота лікарні в Костянтинівці суттєво змінилася за останні півтора року.
У першу чергу мова йде про пріоритети, розповідає директорка Олена Руденко:
«До війни ми працювали в умовах пандемії. Тоді докладали зусиль для її подолання і забезпечення належних умов, захисту медичних працівників, забезпечення лікарні киснем. Зараз усе перевернулося на 180 градусів. Зросло навантаження на травматологічне, хірургічне та відділення екстреної невідкладної допомоги. Активність хірургічного відділення перевищує 70 %, це дуже високі показники. Це означає, що понад 70 пацієнтів зі 100 потрапляють на операційний стіл».
З початку повномасштабного вторгнення лікарня прийняла понад 1700 пацієнтів із мінно-вибуховими травмами: проникаючі та осколкові поранення, переломи, контузії, ампутації кінцівок тощо. Приймати пацієнтів лікарня не припиняла навіть під час наступу російської армії на Бахмутському напрямку. Тоді в найкритичніші моменти фронт пролягав в 10 кілометрах. Це супроводжувалося постійними артилерійськими та ракетними обстрілами міста.
Велика кількість лікарів евакуювалася. З початку повномасштабного вторгнення з лікарні звільнилося 190 працівників та працівниць, ще 100 знаходяться в безоплатних відпустках. Якщо раніше працювало близько 750 людей, то зараз 460–470. Цього достатньо для забезпечення роботи всіх служб у лікарні: хірургічної, травматологічної, пологової, неврологічної, терапевтичної та поліклінічної. Продовжує працювати комп’ютерний томограф, лабораторні дослідження та УЗД.
Зараз у лікарні немає деяких вузьких спеціалістів у поліклініці, наприклад окуліста. З дитячого профілю також немає окуліста та невролога. За цими консультаціями місцевим доводиться виїжджати в інші міста. У Костянтинівці працює тільки один рентгенолог. Та директорка запевняє, що основні напрямки вдається забезпечити лікарями, і не тільки на денні прийоми, а й цілодобово.
Пологовий будинок у Костянтинівці є найбільш наближеним до лінії бойових дій. Під час обстрілів вагітні жінки спускаються в облаштовані підвальні приміщення, де все було готове для пологів та новонародженої дитинки. Щоправда, пані Олена каже, поки що пологів у підвалах не було.
«Зараз ми приймаємо велику кількість пацієнтів не тільки з нашого міста та громади, а й із тих, де лікарні потрапили під обстріли, які повністю або частково зруйновані. Спочатку ми приймали Бахмут, зараз до нас надходять хворі або травмовані від обстрілів із Часів Яру, з Торецька та найближчих сіл. Велика кількість пацієнтів із мозковим інсультом. Мабуть, люди живуть у постійних умовах стресу, і не всі витримують», — розповідає директорка.
З перших днів повномасштабного вторгнення в лікарні активно займалися безпекою лікарів та пацієнтів. У будівлях відділень облаштовані підвальні приміщення, де встановлюють необхідне обладнання, є запаси їжі, води та медикаментів, місця для прийому пацієнтів та лежачих хворих.
Неодноразово будівлі лікарні потрапляла під обстріли. За сприяння комунальних служб та міської військової адміністрації долаються наслідки прильотів, часом роблять косметичний ремонт.
Особливо відчутна зараз проблема фінансування, каже Олена Руденко. Грошей не вистачає, щоб закрити всі потреби лікарні. Тут шукають різні шляхи подолання цієї проблеми:
«Оптимізуємо наші витрати. Наприклад, обʼєднали гінекологічне та акушерське відділення і зменшили кількість ліжок у ньому. Оптимізуємо ті вакансійні посади, які довгий час не зайняті».
Лікарня вже готова до зими та облаштувала альтернативні джерела енергії. Минулого року запустили дві модульні котельні для опалення корпусів, пробурили дві скважини для подачі води, встановили генератори на хірургічний, терапевтичний та пологовий корпус.
«Торік ми не знали, чи буде газопостачання.Тому встановили свої котельні. Були перебої з водою — пробурили скважини. Маємо бути незалежними від блекаутів і перебоїв цієї зими. Зараз уже всі питання вирішені, до зими готові. Робили це своїми силами, допомагали волонтери та міська адміністрація», — розповідає Олена Руденко.
Найважче зараз, каже директорка, перебувати в постійному стресі та невпевненості щодо завтрашнього дня:
«Люди нервують, вони в постійному стресі. Не знають, що буде завтра. Комусь домівку розбило, у когось уся сім’я поїхала, у когось родичі воюють… Ми з однією гуманітарною організацією розпочали проєкт психологічної допомоги лікарям і пацієнтам. За цим закріплений наш працівник. Людям це корисно, їм потрібна така допомога після обстрілів або перенесених інсультів».
«Намагаємося створити максимально комфортні умови для пацієнтів», — Світлана Коплянок, директорка Словʼянської центральної районної лікарні, Миколаївка
Уже понад півтора року поруч із фронтом працює і Словʼянська центральна районна лікарня, що розташовується в Миколаївці. Світлана Коплянок розповідає, що основним викликом для неї та персоналу стали постійні бойові дії поруч. До визволення Лиману лінія фронту проходила у 2–4 кілометрах. Попри це, лікарня працювала.
Частина персоналу, звичайно, виїхала в безпечніші регіони. Минулого літа тут залишалася всього третина працівників. Ситуація покращилася після торічної контрнаступальної операції ЗСУ на Слобожанщині, коли були звільнені й території біля Миколаївки. До міста повернулася частина лікарів, що дозволило запустити цілодобовий режим роботи.
У лікарні працює три відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. У повному обсязі послуги надає рентгенологічна служба. За словами директорки, майже всі позиції лікарів закриті, окрім декількох напрямків.
«Нещодавно ми отримали цифровий пересувний флюорограф за розподілом Міністерства охорони здоров’я. У нас працює дуже потужна лабораторія, якої немає навіть у сусідніх лікарнях. Є апарат для визначення мокроти, туберкульозу, вірусних гепатитів», — каже Світлана Коплянок.
Обстріли міста, на жаль, не припиняються. Частина будівель у Миколаївці зруйнована вщент, були ворожі прильоти й у лікарню. Вибуховою хвилею пошкодило інфекційне відділення, де не залишилося жодного вцілілого вікна. Зараз йдуть активні ремонтні роботи корпусу, а саме відділення переміщено до іншої будівлі.
«Дуже вдячні Червоному Хресту, який допоміг будівельними матеріалами. Сподіваюся, зможемо відновити роботу в повному обсязі, тому що інфекційне відділення дуже важливе», — розповідає директорка лікарні.
Вода та електропостачання в Миколаївці є, та лікарня все одно підготувала резервне забезпечення. Взимку зможуть вмикати потужні генератори. Запаси води знаходяться у великих бочках. Для відвідувачів та пацієнтів облаштовано та обладнано всім необхідним підвальні приміщення.
Попри фінансові труднощі лікарні, її працівникам у повному обсязі виплачується заробітна плата згідно з Наказом Мінреінтеграції про фінансову винагороду лікарів на територіях можливих бойових дій: лікарям — 23 тис. грн, медсестрам — 15 тис. грн, молодшим медпрацівникам — 8 тис. грн.
«Всі лікарі працюють на півтори ставки, тому отримують нормальні заробітні плати. У нас невеликий заклад. І проблеми з фінансуванням, звісно, є. Ми, чесно кажучи, не дуже відповідаємо вимогам НСЗУ. Але ж залишити людей без медичної допомоги на цій території ми не можемо», — каже Світлана Коплянок.
Працюючи в умовах бойових дій, лікарі в Миколаївці вже звикли до звуків обстрілів та ворожих прильотів. Іноді все це витримати дуже складно морально, зізнається директорка. Але всі знаходять сили, опановують та продовжують надавати медичну допомогу.
«Психоемоційний стан лікарів складний», — Ольга Куницька, в. о. начальника Дружківського міського відділу охорони здоровʼя
Пані Ольга розповідає, що найбільшою для лікарень міста проблемою є відтік кадрів. Велика частина місцевих лікарів виїхали в перші місяці повномасштабного вторгнення.
У критичний момент у місті працювало близько 40 лікарів, що становить 30 % від усього кадрового забезпечення. Але попри все необхідну медичну допомогу надавали людям цілодобово.
«Потім наше керівництво області, міста та лікарень почали намагатися повертати лікарів до міста. І зараз у нас працює вже 88 лікарів, 18 з яких — первинної ланки. Ми надаємо амбулаторну допомогу за 21 лікарською спеціальністю. Це дуже гарний показник. На амбулаторному рівні надаємо всю потрібну допомогу», — розповідає Ольга Куницька.
У перші місяці повномасштабної війни в Дружківці були проблеми з постачанням ліків — аптеки виїхали з міста, а постачальники просто відмовлялися приїжджати. Через деякий час це вдалося налагодити, а допомогу ліками першої необхідності лікарням надавали волонтери та благодійні фонди. Завдяки цьому в місті навіть запрацював гуманітарний штаб лікарських засобів.
«Людина звертається до сімейного лікаря, він має перелік медикаментів, які є в гуманітарному штабі — і ми видаємо пацієнту потрібні йому медикаменти», — каже пані Ольга.
Продовжується видача медикаментів за призначенням — це серцеві, заспокійливі та препарати для лікування шлункових хвороб, бронхіальної астми, інсулін, тироксин
«Ми виконуємо мамографію, гістероскопію, цистоскопію, бронхоскопію, діагностуємо, лікуємо та супроводжуємо осіб із вірусами імунодефіциту людини. Є стоматологічна допомога, ведення вагітних, секційні дослідження і надання допомоги в надзвичайних ситуаціях. Попри війну, у нас дуже широкий спектр медичних послуг», — розповідає Ольга Куницька.
Та дефіцит спеціалістів та спеціалісток усе одно є. Ольга Куницька запевняє, що це постійне явище в лікарській справі. Через повномасштабну війну в Дружківці більше не працює урологічне відділення, а також викладачі кафедр Донецького національного медичного університету.
На жаль, лікарні міста неодноразово страждали від ворожих обстрілів: вибуховими хвилями вибивало вікна, двері, пошкодило фасади. Ремонтувати допомагають як комунальні служби, так і працівники самих лікарень.
Минулої зими на базі лікарень організовували пункти незламності, де мешканці та пацієнти могли зігрітися, отримати доступ до інтернету чи зарядити свої гаджети. Лікарні також були забезпечені альтернативними джерелами тепло- та електропостачання. Уже з огляду на наступну зиму удосконалили мобільні котельні, встановили потужніші генератори, оновили запаси води.
Для безпеки пацієнтів та лікарів облаштували підвальні приміщення. Тут можна пересидіти масовані обстріли, а в разі потреби надати невідкладну допомогу. У одній із лікарень є укриття, яке відповідає всім вимогам, розповідає Ольга Куницька. Воно може використовуватися за потреби тривалого надання медичної допомоги.
Найскладніше в роботі лікарів Дружківки, каже пані Ольга, це подолання постійного стресу, у якому знаходяться жителі регіону:
«Психоемоційний стан лікарів, медсестер складний. Та й не тільки працівників лікарень, а й інших служб. Ми наче граємо в рулетку, не знаємо, коли та куди прилетить ракета. Інколи буває, що вночі обстріли, а зранку вже треба йти на роботу. А люди не спали, а хтось взагалі чергував на робочому місці. Оцей психологічний тиск — найскладніше».
***