"Не постраждалі, а виживші": як працює Сєвєродонецький Центр психічного здоров’я

Анастасія Ярошенко — мама піврічного Андрія, кризова психологиня та за сумісництвом переселенка, що нині проживає в Дніпрі. Сама з міста Щастя, вона вимушена була лишити свою домівку, але, навіть попри декретну відпустку, не змогла покинути свою роботу. 

Наразі вона паралельно консультує та координує роботу Сєвєродонецького Центру психічного здоров'я та психосоціального супроводу в межах проєкту «Психосоціальна підтримка осіб, які постраждали внаслідок конфлікту в Україні», психологи якого тепер консультують вимушених переселенців по всій Україні.

«Східний Варіант» розпитав Анастасію Ярошенко про особливості діяльності центру, допомогу, яку він надає, та як змінилась його робота з початком повномасштабної війни.

Універсальна психологія підходить усім

Історія появи мереж психологічної допомоги на територіях Донеччини та Луганщини бере свій початок ще з ГО Психологічна Кризова Служба, що утворилася, як громадська ініціатива з перших днів протестних акцій на Майдані. Тоді ця організація першою у 2014 році почала працювати з внутрішніми переселенцями та виїжджати мобільними групами психологів в зону АТО/ООС.

«З мобільною групою психологів Психологічної Кризової Служби я познайомилась ще у 2017 році, коли вони приїжджали у Щастя. Я стала їм допомагати, волонтерити», — згадує Анастасія.

У 2018 році з’явився Центр підтримки населення та психосоціального супроводу у Щасті. Анастасія стала його координаторкою. Основним його напрямком була робота з людьми, які знаходилися вздовж контактної лінії.

«Усі ці роки ми працювали більше з цивільними. Військові до нас майже не зверталися», — ділиться дівчина.

Центр швидко став місцем збору людей, там організовувалось багато групових занять: з вивчення української, англійської, майстер-класи, миловаріння тощо. 

«Робота в групах сприяє психологічному розвантаженню, стабілізації емоційного стану і не є психологією у чистому вигляді. Це так звана неспеціалізована психологічна допомога — та, яка універсальна і підходить усім. Якщо вона грамотно надана, тільки 2-4 % від усіх, хто пройшов травмуючі кризові події, потребують втручання спеціаліста  — психотерапевта чи психіатра»,  — пояснює Анастасія Ярошенко.

Відбувались у Центрі і індивідуальні зустрічі з психологами. Якщо психологи бачили, що проблема клієнта не в їхній компетенції, існувала можливість перенаправити його до іншого спеціаліста.

«Коли запровадили телемедицину, це багато чого спростило. Наприклад, у Щасті немає психіатра, а у нас в межах програми була можливість організувати для клієнта безплатну діагностичну зустріч зі спеціалістом по Скайпу. Взагалі, психолог і психіатр мають працювати в парі, щоб визначити, яка робота кого стосується, тобто щоб зрозуміти, “моє” це чи “не моє”», — впевнена Анастасія.

Пандемія коронавірусу ускладнила існування центрів психосоціального супроводу. Працівникам довелось швидко переналаштовувати роботу, адже потреба в психологічній допомозі тільки зросла.

«Якщо казати про клієнтський бік і про потребу, то ковід і його наслідки — ізоляція, тривога, страх смерті й втрати близьких — наклались на довгостроковий вплив проживання на лінії розмежування, де завжди були прильоти та життя у небезпеці. Тому ми почали проводити групи та індивідуальні зустрічі онлайн», — ділиться Анастасія Ярошенко.

«З онлайном ми відкрили для себе те, що ми можемо працювати з окупованими територіями, якщо люди звертаються. Але запитів до війни було не дуже багато: місцевим мешканцям там важко було знайти інформацію про нас», — нарікає координаторка.

Затяжна пандемія вплинула і на кількість центрів психосоціальної допомоги: ті. що були в Луганській області, об'єднали в один — Сєвєродонецький. Зокрема, центр у Щасті закрили у березні 2021 року, а Анастасію, як психолога, прикріпили до центру в Сєвєродонецьку.

Ще два центри залилишись працювати на Донеччині: у Волновасі та Маріуполі.

Консультували навіть у бомбосховищах

Географія психологів Центру після 24 лютого доволі велика: Закарпаття, Львівщина, Дніпро, Павлоград. У Сєвєродонецьку залишились одиниці.

«Дехто не виїхав, але працювати там наразі немає можливості: немає зв'язку, інтернету, постійна небезпека обстрілів», — говорить Анастасія Ярошенко.

Психологи центру почали працювати буквально з перших днів повномасштабного вторгнення росії: багаторічний досвід в кризовій психології дався взнаки. Консультували навіть у підвалах та бомбосховищах.

«Ми так само відчули на собі емоційні стани, як і наші клієнти. Виходить, що ти свій травматичний досвід швидко перебудовуєш, починаєш допомагати відновлюватись іншим і через це і твій стан стабілізується», — стверджує Анастасія.

Коли вже було зрозуміло, хто де знаходиться, працівники Сєвєродонецького центру почали пропонувати очні зустрічі з психологами. Інформацію про безкоштовні психологічні консультації розповсюджували безпосередньо через центри для переселенців. 

«Ми домовляємось з місцевою владою, просимо кабінет і проводимо разові зустрічі за запитом. Наразі ми приймаємо клієнтів не лише з лінії розмежування, а всіх людей, які відчули на собі тривожність, пригнічення, стресовий розлад, психологічний вплив від війни», — наголошує координаторка.

Але основною формою роботи психологів залишився онлайн-формат індивідуальних сесій та групових терапій. 

«Зараз з “нових” окупованих територій залишилось багато клієнтів. Але найбільша проблема – це зв'язок. Якщо немає інтернету, а є телефонний зв'язок, то це може бути консультування телефоном. Це менш ефективно, ніж відеозвязок, але краще, ніж ніяк»,  — додає Анастасія Ярошенко.

«Кожен має право на смуток і його потрібно проживати»

За словами Анастасії, якщо людина обирає індивідуальні зустрічі з психологом, найефективніша їхня частота —  раз на тиждень протягом 1,5 місяця. У випадку кризового запиту частота може збільшуватися до двох разів на тиждень, але в середньому це теж 6-8 консультацій.

«Якщо цього не достатньо, то вже йде перенаправлення в інший проєкт травмотерапії і там вже клієнт має понад 20 зустрічей», — зазначає координаторка центру в Сєвєродонецьку.

Сьогодні у психологів більше запитів на індивідуальні сесії, на відміну від групових.

«Групи часто збірні, а спілкування з чужими людьми в нинішніх умовах може виснажувати. У наших клієнтів є вибір, який варіант обрати», — пояснює Анастасія Ярошенко. 

Але групова терапія  теж присутня в діяльності центру. Зазвичай на це є запит від фахівців першої лінії — поліцейські, медики, психологи, які мають знати, як поводитись з людьми в кризових станах.

«Волонтерам це теж потрібно. Вони допомагають, але для того, щоб не вигорати і розуміти, що з ними відбувається, їм варто проходити такі групові заходи», — підкреслює психологиня.

Від 24 лютого у зверненнях психологи Сєвєродонецького центру спостерігають багато проявів такого процесу, як горювання, прямого чи неусвідомленого. Пряме горювання пов’язане безпосередньо з втратами близьких людей. Це може бути фізична смерть або, наприклад, знаходження людини на окупованих територіях. Також всі, хто поїхав, проживають горювання за втратою домівки, надії, соціального статусу — так зване неусвідомлене горювання. 

«Це відбувається менш інтенсивно, але це нас чіпляє. Не всі можуть цей стан усвідомлювати, або навпаки — відчувають провину, що хтось за рідним горює, а я за котиком сумую. Тут потрібне чітке роз'яснення від фахівця, що кожен має право на свій смуток і його потрібно проживати», — розповідає координаторка центру в Сєвєродонецьку Анастасія Ярошенко.

Також, як відмічає Анастасія, почастішали скарги на тривожність, підвищену агресію, проблеми зі сном. 

«Зараз всі люди мають користуватись мантрою: «все, що з нами зараз відбувається, — це нормальна  реакція на ненормальну ситуацію», — стверджує психологиня.

Техніки, за якими працюють всі психологи Центру, базуються на принципах доказової психології. Одна з технік полягає в опрацюванні психотравми за допомогою руху очей (EMDR).

«Коли ми спимо, відбувається переробка інформації за день та відкладання її у довгострокову память. І в цей проміжок сну наші очі рухаються. Так само і ми можемо рухати очима у певний спосіб, щоб пришвидшити переробку кризового досвіду. У нас є два EMDR-терапевти, які з цим працюють», — розповідає Анастасія.

На її думку, в перші 2-3 місяці після кризової ситуації психотерапія не працює, адже психіка здатна самостійно відновлюватись:

«Тому ми частіше називаємо клієнтів не постраждалими, а вижившими. Психологи лише спираються на сильні сторони людини і допомагають відновити той ресурс, з яким вона змогла впоратись з травмою», — впевнена вона.

Так само і для спеціалістів важливі техніки власного відновлення після роботи з клієнтами. Психологи Центру мають регулярні супервізії та зустрічі з колегами. В залежності від складності випадків клієнтів, також розподіляється навантаження: якщо в один день спеціаліст може мати 2-3 зустрічі з «важкими» клієнтами і для нього цього буде достатньо, то в інший після групових сесій на 20 людей залишатиметься в ресурсі.