Дмитро Лубінець. Діти – не жертви батьківських війн!
“Батьківський кіднепінг” або викрадення дитини одним із батьків – явище ганебне, але, на жаль, поширене в українському суспільстві.
На відміну від європейських країн, в українському законодавстві такого терміну як “кіднепінг” немає. Адже це поняття поки що взагалі не врегульоване на законодавчому рівні. Батько чи мати, які викрадають власну дитину, переховують її від іншого, роками не дають бачитися з дитиною – не несуть жодної відповідальності за свої дії. Але в українському законодавстві передбачено, що батьки мають рівні права і обов’язки на дитину. І, логічно, що виникає законодавча прогалина, яку, на мою думку, потрібно ліквідувати якнайшвидше, ухваливши відповідні законопроєкти.
А саме, йдеться про законодавчі ініціативи «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за самочинну зміну місця проживання дитини одним із батьків» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких питань у спорах щодо визначення місця та умов участі у вихованні малолітньої дитини».
В Україні, із 8 млн дітей майже половина проживає у неповних родинах. Наразі в судах знаходиться безліч справ про насильну й незаконну зміну місця проживання дитини. Найчастіше кіднепінг зустрічається у випадках розлучення подружжя (під час процесу чи після), або під час сварок у родині. Тоді один з подружжя не погоджується з рішенням і просто посеред білого дня викрадає силоміць дитину, або забирає зі школи/дитсадка і не повідомляє колишню дружину/чоловіка про місце перебування дитини. Щобільше, вчинивши такі дії, один з подружжя розуміє, що ніякої відповідальності не буде нести. Адже держава не вважає це злочином.
Або ж трапляються випадки, коли один із батьків всупереч рішенню суду намагається вивезти дитину за кордон. Або ж поки судді вирішують з ким все ж таки потенційно буде жити дитина, батьки влаштовують справжнісінькі війни. Забирають насильно, зі зброєю в руках і в запеклих сварках. У таких ситуаціях головними заручниками стають саме діти. Їх позбавляють права на спілкування одним із батьків, піддають стресу. Через невміння вести комунікацію цивілізовано, колишнє подружжя бере на озброєння власних дітей, які так чи інакше піддаються моральному тиску, що в майбутньому може сформувати у дитини нестійкі моральні установки.
Тому вважаю, що держава в першу чергу повинна думати про благополуччя дітей, а тому просто необхідно якнайшвидше розробити й ухвалити такі законодавчі зміни, які допоможуть розв'язувати подібні проблеми без негативних наслідків для дитини.
Запропоновані вище законодавчі ініціативи розроблялися робочою групою та представниками профільних установ і мають на меті врегулювати ситуацію, запровадити кримінальну відповідальність за “батьківський кіднепінг” та передбачити додаткові можливості під час розгляду цивільних спорів щодо визначення місця проживання дитини з одним з батьків.
Вважаю, що ці законодавчі ініціативи потребують широкого обговорення з усіма сторонами, адже поспіху у цій справі не місце. Потрібно врахувати думку всіх сторін, продумати всі нюанси, аби вберегти та захистити дітей.
І вкотре нагадую, що потрібно діяти заради інтересів і безпеки дітей. Адже саме діти і їхнє майбутнє має бути у пріоритеті держави.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
451
