"Всім містом перечікували обстріли з книгою": історія бібліотеки прифронтового Щастя

«Бібліотека щастя» — саме такі слова я ввела в пошуковій системі Фейсбуку, щоб знайти сторінку цього місця. І, по-моєму, не помилилася.

Бібліотека в тоді ще зовсім не прифронтовому Щасті розпочала роботу в 1957 році. Спочатку це була бібліотека Луганської електростанції, потім перейшла до іншої організації. А з 2008 року це самостійне комунальне підприємство «Міська універсальна публічна бібліотека міста Щастя».

З того часу бібліотека знаходиться в самому центрі міста в приміщенні будинку культури, яке побудоване в кінці 50-х років минулого століття. Саме місце розташування зіграло роль в ще одній сторінці історії бібліотеки — військовій.

Під час активної фази бойових дій двері тут не закривали ні на день. Більш того, масивна будівля, розташована далеко від околиць, що прострілювали, стало для городян місцем, де можна було сховатися від вогню.

«Дуже часто люди сиділи у нас під час обстрілів. Ночами хто де ховався. Вдень це було чи не єдине місце, де можна сховатися мирному населенню, у нас була ця періодика. Бібліотека знаходиться в тій частині будівлі, з боку якої не стріляли. Дуже товсті стіни, дуже товсті перекриття. Люди не сідали біля вікон. Могли почитати, хоча б просто поговорити, тому що самому страшно. А після у нас навіть утворився клуб “Ностальгія” з тих людей, які просиділи всі обстріли в бібліотеці. Це клуб людей похилого віку», — говорить завідувачка Валентина Смольнікова.

Цього року «Ностальгія» святкує перший маленький ювілей — 5 років. Тематику роботи планують на рік. Обговорюють яскравих письменників і діячів культури. «Героями» зустрічей ставали Жюль Верн, Василь Биков, Юрій Яковлєв, Олександр Вертинський. Три засідання присвятили видатним жінкам України: Ліні Костенко, Ніні Матвієнко, Катерині Литвиненко. Відзначали й свята, правда, річниця припала якраз на період карантину.

«Якраз річниця на початку жовтня. Через карантин поки клуб не збирається. У нас відкритий простір для громадської діяльності. Зараз у нас проходять тренінги з комп'ютерної грамотності. Не більше 8 осіб. Поки йде така робота, але ювілей все ж постараємося відзначити. У нас 27 осіб. Можливо, зробимо два-три заходи», — розповідають співробітниці бібліотеки.

З початком бойових дій потік читачів все ж значно зменшився. З 12 тисяч жителів міста багато хто виїхав, свого часу їх було не більше 4 тисяч. Після 2016 року люди почали потроху повертатися. Крім того, місто прийняло понад 3 тисяч переселенців, багато з яких теж стали читачами бібліотеки. 

У лютому 2020-го бібліотека святкувала практично новосілля у відремонтованих приміщеннях. А почалося все майже рік тому, з заповненої анкети на сайті Всеукраїнської асоціації бібліотек. Йшлося про матеріально-технічний стан. До відповідей додали фотографії кімнат.

«Ремонт був у 2008-му. Пізніше будівля “стягували” такими великими залізними скобами, це все було на видноті. Виглядало, звичайно, жахливо», — згадує Валентина.

У липні 2019 року колектив бібліотеки дізнався, що їх відібрали для участі в грантовій програмі. Матеріали та оргтехніку отримали в рамках проєкту Програми ООН з відновлення та розбудови миру «Створення інформаційно-дружнього середовища на базі універсальної публічної міської бібліотеки м. Щастя». 

Безпосередньо роботи оплачували самостійно на умовах співфінансування. В цілому проєкт вийшов майже на 800 тисяч гривень: майже 145 тисяч виділили з районного бюджету, лише на ремонт ПРООН виділили понад 440 тисяч, до того ж закупили оргтехніку. Дві кімнати оновили від підлоги до стелі.

Після ремонту вирішили відновити роботу кіноклубу «Книги, прочитані екраном». Оскільки є обладнання, проєктор, планують зробити кінозал вихідного дня. Тим більше, що кінотеатру в місті немає. Але і тут втрутився карантин

«Ми ж не можемо одну-двох осіб посадити, коли їх приходить набагато більше. Будемо потихеньку відновлювати. Вже звикли тримати дистанцію в півтора метра. А люди, які виросли на кінотеатрах, для них це враження від фільму на великому екрані набагато більше, ніж від фільму на комп'ютері», — пояснює Валентина.

Правда, з 4 кімнат вдалося відремонтувати 2: вхідну групу та читальний зал. 

У бібліотеці шукають можливість відремонтувати відділ абонемента.

Бібліотеку не залишили без уваги й українські письменники. У 2018-му під час акції «Схід читає» приїжджали Сергій Жадан, Андрій Курков, Євген Положій, Іван Андрусяк, Тетяна Стус.

«Український інститут книги теж нас не забуває, дарують нам багато літератури. Регіон у нас російськомовний, літератури українською мовою замало. Спершу мову сприймали в штики читачі, які все життя читали російською. Не завжди буває хороший переклад. Але з'явилося дуже багато сучасних українських письменників, які дуже цікаво пишуть.

Ліну Костенко постійно запитують, це й Андрухович, і Жадан. Ми все більше видаємо літератури українською мовою. І галузева література переважно вже йде українською. А якщо людині цікава, наприклад, психологія, вона візьме цю книгу», — розповідає Валентина.

У бібліотеці намагаються оновлювати фонд і поступово позбавлятися старої літератури.

Звичайно, затишним другим «домом» для читачів бібліотеку роблять не відремонтовані стіни, а співробітники. Це вже усталений колектив. 

Одна з бібліотекарів працює тут вже 32 роки. Знає не тільки всіх читачів і їх смаки, але, здається, і всі їх сім'ї та сімейні справи. Для неї було природним і після виходу на пенсію не залишити свого робочого місця.

«Є у мене співробітниця, яка за освітою історик. Але вона так чудово готує масові заходи, пише такі сценарії, настільки душевно все це проводить, що вона просто незамінна. Другий рік у нас працює дівчина, яка розбирається в комп'ютерних технологіях, веде нашу сторінку в Фейсбуці, вдихнула в неї нове життя. Зараз вона отримує другу освіту, навчається на психолога».

Невеликий колектив виключно жіночий. Працюють тут на ентузіазмі — зарплати в культурній сфері залишають бажати кращого.

«Коли зарплата 6 тисяч “брудними”, який чоловік сюди прийде працювати. Пенсіонери тримаються завдяки пенсії. Коли говориш, який у тебе оклад, люди починають дивно посміхатися», — зітхає Валентина Олександрівна.

Але вони все ж залишаються зі своєю професією. Щоб жителям міста з такою красивою назвою Щастя затишно вечорами світили вікна бібліотеки. І щоб у свята тут як і раніше пахло фірмовим яблучним пирогом.