"Набір пропагандистських штампів": як у "днр" та "лнр" переписують історію в шкільних підручниках

Східний Варіант разом з керівником аналітичного відділу в Центрі контент-аналізу Сергієм Стукановим докладно аналізує один із підручників так званої «днр» та пояснює, чому викладання за подібними виданнями в школах та університетах можуть призвести до катастрофи

Хто є редактором підручників у «днр»?

Східний Варіант проаналізував підручник так званого «міністерства освіти та наук днр» із назвою «Историческое краеведение. Введение в историю Донецкого края» для учнів та учениць 5 класу. Підручник вийшов у 2015 році. Його редактором став так званий ректор «Донецького республіканського інституту додаткової педагогічної освіти», кандидат педагогічних наук та доцент Олексій Чернишов.

До проголошення так званої «днр» Олексій Чернишов був ректором Донецького інституту післядипломної педагогічної освіти (Донецький ІППО). Після окупації Донецька він залишився в «молодій республіці» та очолив «Донецький республіканський інститут додаткової педагогічної освіти» — незаконну копію Донецького ІППО, який зміг релокуватися після 2014 року та відновив свою роботу на підконтрольних Україні територіях.

Хоч про це немає відкритої інформації у вільному доступі, про це каже наступне. По-перше, донецька адреса Донецького ІППО збігається з адресою його днрівської копії: вул. Артема, 129А. По-друге, однакове учене звання колишнього ректора-зрадника Донецького ІППО та сучасного ректора «Донецького республіканського інституту додаткової педагогічної освіти»: кандидат педагогічних наук, доцент. По-третє, однакова проблематика робіт колишнього ректора Донецького ІППО та сучасного ректора “днрівського” вишу. 

До речі, ще у 2013 році Олексій Чернишов потрапив у «цікавий» скандал. У підручнику для донецьких школярів «Історія рідного краю», у редакційну колегію якого він входив, йшлося про ворожнечу на Донеччині між приїжджими шахтарями та місцевими «хохлами». Пряма цитата з підручника, яку навели журналісти: «Вообще, вражда между шахтёрами и местными хохлами крайне жестокая…». Тоді місцеві чиновники прийняли рішення вилучити декілька сторінок із підручника.

Олексій Чернишов збудував свою наукову карʼєру та отримав звання кандидата педагогічних наук тоді, коли Донецьк був під контролем української влади. Тоді він дослужився до ректора одного з найвідоміших ЗВО в Донецьку. Однак у 2014 році він зрадив країну та перейшов на бік ворога, очоливши копію Донецького ІППО.

На прикладі Олексія Чернишова можна зрозуміти, які люди стоять за упорядкуванням та редагуванням підручників на тимчасово окупованих територіях України. Частина з них зрадили Україну та залишилися в «молодих республіках». Раніше вони працювали для освіти України та викладали її історію, однак після 2014 року різко змінили свої погляди. Довіряти таким «науковцям» немає жодної підстави. А їхні звання справедливо не мають дійсної сили. Адже вони зрадили країну, керівництво якої їх присудило.

Підручник, який «писали на колінці»

Підручник «Историческое краеведение. Введение в историю Донецкого края» вийшов у 2015 році. Тобто всього за рік після проголошення так званої «донецької народної республіки». Не дивно, що за цей час авторам не вдалося підготувати в ньому навіть якісний проросійський наратив про те, що «днр завжди були за росію».

Підручник складається з двох тем: про історію, як науку, та про історію безпосередньо Донбасу. Перша частина виконана відносно якісно, відмічає  керівник аналітичного відділу в Центрі контент-аналізу Сергій Стуканов. У другій уже помічаються спроби переписання історії.

«Якоїсь спеціальної концепції історії "днр" у підручнику я не побачив. Звичайно, що вони цілком вилучили Донеччину з контексту української історії. Водночас я б не сказав, що їм вдалося сформувати цілісну візію якогось історичного процесу на території Донеччини. Події на території Донеччини подано як набір не пов’язаних між собою історичних періодів, без жодної логіки і зв’язку», — відзначає Сергій Стуканов.

Історія Донеччини в підручнику починається з давніх часів, а саме з Хазарського каганату та народностей, які тут проживали. Згадуються бої між руськими (київськими) князями з хазарами та половцями. У рядках цієї історичної епохи відсутнє пояснення чи спроба співвіднести донецькі землі до історії Русі.

Далі автори згадують, що на територію Донеччини дійсно приходили жити козаки — вільні люди. Приблизно з 16 століття в книжці починає згадуватися Московська держава, яка в той час вела війни з Кримським ханством. Згадується, що в 18 столітті, коли Російська імперія відвоювала півострів Крим та приєднала його до своїх теренів, імператриця Катерина II почала заселяти землі Донеччини німцями, сербами, греками тощо. Сергій Стуканов підкреслює, що тоді назріває питання: «Якщо історично тут ніколи не було росіян і вони припхалися сюди лише в 18 столітті, виходить, що вони окупанти? Які тепер незрозуміло на яких підставах роздають окуповані землі».

«Вони цілком вилучили український контекст. Про Україну не згадується аж до 20 століття. Згадують лише про козаків, однак називають їх не українськими, а запорізькими. У 20 столітті, як відомо, Донеччина опинилася в складі УРСР. У підручнику йдеться, що більшовики вирішили приєднати Донбас до УРСР, нібито не спитавши населення, яке начебто було проти», — розповідає Сергій Стуканов.

Особливе значення в підручнику надається радянській Донецько-Криворізькій Республіці, яку проголосили в 1918 році. У ній так звана «днр» бачить ніби своє історичне підґрунтя. Сергій Стуканов пояснює, що в 1918 році більшовики шматками захоплювали українські території та проголошували на них радянські республіки. Потім їх обʼєднали в єдину Українську Соціалістичну Радянську Республіку, розуміючи, що там живе один народ із єдиними культурними цінностями.

«Не є секретом, що ідеологи "днр" покладаються на історичний досвід Донецько-Криворізької Республіки. Вона є таким певним маяком на початку XX століття», — каже Сергій Стуканов.

Не дивно, що Сталіна в підручнику подають у позитивному світлі, як людину, яка хотіла розбудувати Донбас. Лише в декількох словах згадуються голоди 1921–1923 та 1932–1933 років. Замовчується, що це були штучно влаштовані голоди на території Україні, які увійшли в українську та світову історію як Голодомори.

Останній підрозділ, який розповідає про сучасну історію Донеччини, цілком відрізняється від усього, написаного раніше. Це набір пропагандистських кліше з перерахуванням усіх проросійських наративів, які сформувалися протягом 2014 року.

Спотворення подій 2013 та 2014 років

Останній розділ «Мой край сегодня» відрізняється стилістикою, термінологією та подачею. Сергій Стуканов припускає, що минулі матеріали були взяти з українського підручника історії, звідки вирізали непотрібні моменти, а останній розділ про сучасну історію Донецька писали «з нуля».

«У вульгарній формі переказується російський наратив про те, що в Україні перемогли бандерівці, які є послідовниками фашизму. При цьому це пишеться без жодних доказів та фактів. Йдеться про те, що нібито "скинули Президента Януковича". Але немає контексту: хто такий Янукович, що він зробив, як його "скинули"? Є рядки про "почали вбивати беркутів, після чого Донбас вирішив захищатися. А українці прийшли з танками вбивати. Тобто війна нібито почалася тому, що українці прийшли з танками вбивати мешканців Донбасу"», — пояснює керівник аналітичного відділу в Центрі контент-аналізу.

Насправді «Историческое краеведение. Введение в историю Донецкого края» важко назвати підручником, адже він містить багато неперевіреної інформації, маніпуляцій та невірогідних джерел. Наприклад, українську мову в книзі, яка написана російською, зневажливо підписують «мова», підкреслюючи її іншомовність. А у якості опозиційного українського журналіста подають Анатолія Шарія, якому ще у 2021 році Служба Безпеки України оголосила підозру за протиправну діяльність на шкоду національній безпеці України в інформаційному просторі.

Вплив на дітей тимчасово окупованих територій

Подібні підручники, які наповнені пропагандою та маніпуляційними викривленнями історії, викладають для українців та українок на тимчасово окупованих територій. Безумовно, що це матиме наслідки для майбутніх поколінь. Спотворення історії, викладання вигідної окупаційній владі ідеології створює ґрунт для формування викривленого світогляду в молоді, позбавляючи їх доступу до об’єктивної інформації та критичного мислення.

Це може спричинити розрив між культурною та історичною ідентичністю українців, посилити внутрішні конфлікти в суспільстві та ускладнити процес реінтеграції цих територій після їхнього звільнення. Такі дії є частиною стратегії окупанта, спрямованої на асиміляцію населення та знищення української національної ідентичності.

«Безперечно, що ця книга — це спроба виховати громадян цього непорозуміння, яким є “днр”, щоб втовкмачувати дітям у голови, що в Україні живуть фашисти-бендерівці, що Україна прагнула вбивати донеччан, що донеччани завжди говорили російською й належали до російської культури, що росія є святою Руссю і вона прийшла рятувати Донбас. І Донбас має бути вдячний росії, адже це найкраще, що з ним трапилося за всю цю історію. Але навіть ця спроба з точки зору виконання дуже сладбка і недолуга», — каже керівник аналітичного відділу в Центрі контент-аналізу Сергій Стуканов.

Процес штампування підручників на тимчасово окупованих територій уже не зупинити. Нові книги для учнів та учениць почали випускати після початку повномасштабного вторгнення, або «сво», як її там називають. Зокрема, підручник «История нашего края» для 5–7 класів вийшов цього року для школярів так званої «луганської народної республіки».

Як писав Центр прав людини ZMINA, такий підручник складається з трьох томів, що містять інформацію про події від найдавніших до нинішніх часів. Новітня «історія» охоплюватиме звичні кремлівські наративи, зокрема про «референдум», «входження до складу росії», «спеціальну військову операцію».

«Загалом у російських підручниках як територія РФ подається практично вся Російська імперія: Фінляндія, країни Балтії, частина території Польщі, Румунії, уся Середня Азія, Кавказ. Звідси формується послання про право росіян на "відновлення історичної справедливості" або "історичної дійсності". Після початку війни й тим більше після повномасштабного вторгнення 2022 року такий підхід почав впроваджуватися в російському освітньому процесі ще активніше. Саме для цього Росія перейшла на єдиний підручник історії Росії під редакцією радника володимира путіна — Володимира Медінського. Книжка з’явилася минулого року, поки що — для учнів 10–11 класів», — писали у ZMINA.

Окупаційна влада попри все намагається захопити думки молодого покоління українців на тимчасово окупованих територіях, використовуючи освіту як інструмент ідеологічного впливу. Нав’язуючи власну інтерпретацію історії, культуру та цінності, окупанти прагнуть створити покоління, яке мислитиме в їхніх інтересах і сприйматиме окупаційний режим як норму.

***